Чому виникають дитячі капризи та як їх позбутися?

 

Батьки капризунів 2-3 років часто скаржаться, що їхні милі, слухняні діти раптом перетворилися на некерованих дітлахів. Багато сучасних тат і мам вважають, що капризи та істерики - це закономірний етап у розвитку  молодших дошкільнят, і що саме в такий спосіб вони пізнають світ людських взаємин, визначають межі дозволеного і недозволеного, і, це, зрештою, "саме мине".

    Дійсно, капризи, що виникають у трирічної дитини, швидше за все є виявом кризи трьох років, коли малюк прагне бути самостійним. Дитина відокремлює себе від навколишнього світу і виробляє своє власне до всього ставлення. Починається процес побудови власної індивідуальності. Із чого почати простіше всього? Звичайно, із протесту! Батькам важливо в цей момент зрозуміти, що їхнє маля підросло і вимагає нового до себе ставлення. У протилежному випадку капризи будуть посилюватися.

      Мама розгублена, вона відчуває незручність. Та і з малям вона впоратися не може. Чому таке відбувається?

    Непослідовність дозволів та заборон, коли мама дозволила, а тато заборонив, або сьогодні щось можна, а завтра вже не можна-призводить у дитини до таких нервових зривів. "Як же так, тато мені дозволяє їсти цукерки й заходити в глибокі калюжі, а мама - ні. Сьогодні мені не можна дивитись телевізор, а вчора було можна", - думає маля.

  Причини капризів та істерик можуть бути різноманітними: утома, нудьга, хвороба, розчарування, страх, гнів, ревнощі. Малюк починає сердитися, коли бачить, що все відбувається не так, як йому хочеться. Розчарування - природна реакція, як тільки дитина усвідомлює, що в неї ще недостотньо сил, щоб зрушити з місця важку валізу або ящик, або їй ще не вистачає спритності і вправності, щоб скласти вежу з конструктора, або дістати бажану іграшку. Через розчарування відбуваються падіння на підлогу, брикання ногами, плач і крики. Коли дитина трошечки заспокоється, обійміть її та промовте:"Шкода, коли тобі хочеться щось зробити, а не виходить.Але в тебе обов'язково вийде"

   Бувають  випадки, коли малюк знає, що якщо він буде впиратися або вередувати довго, то мама обовязково поступиться, бо він запам'ятав, що колись так уже траплялось. Кращий спосіб-не йти на поводі в дитини. Якщо це можливо, просто вийдіть з кімнати. Спроби вмовити або поговорити з дитиною можуть мати зворотній ефект. Поговоріть із нею тоді, коли вона заспокоїться.